Кульгавий осел
«Чого це він кульгає?» — задумався Чжан, та нічого не придумавши, повів осла до мудреця, який жив неподалік. Той довго оглядав осла, й нарешті мовив:
— Твій осел має межи вухами лисинку з мідяк завбільшки. Від вітру вона мерзне, ось він і кульгає. Надінь йому капелюха, та й по всьому.
«Мудрець сказав — значить, так і є», — заспокоївся Чжан. І змайстрував з овечої вовни круглого капелюха. Натягнув ослові на голову, погнав — а той кульгає!
Розсердився Чжан: надурив мудрець! І знову потяг до нього осла.
— Ти мудруй, та знай міру! Дивись, ось капелюх, як ти казав. А осел кульгає!
Мудрець не розгубився:
— Хіба ж я про такий капелюх казав! Дивись, як ти його натяг, осликові вуха болять.
«І справді», — знітився Чжан. Повернувся додому, прорізав у капелюсі дві дірки, випустив крізь них ослині вуха. Погнав осла — а той кульгає, як кульгав.
Розлютився Чжан, метнувся знов до мудреця.
— Ну що ж ти, — каже той. — Адже тепер осликові вуха мерзнуть!
«Таки мерзнуть», — збентежився Чжан. І прилаштував до капелюха дві довгі торбочки. От тільки осел кульгати від цього менше не став.
— Що ж ти за мудрець! Брехло, ось ти хто! — накинувся Чжан на мудреця мало не з кулаками. А той йому:
— Гей, не кип’ятися, дурню! Адже так твій бідолашний ослик не чує нічого.
«А й справді», — похнюпився Чжан. Приплентав додому, що робити, не знає. — «Адже якщо прорізати торбинки, щоб осел чув, йому знову вуха мерзнутимуть»...
Думав Чжан десять днів, думав двадцять, аж їсти забув, — нічого не надумав. Вийшов із дому — бачить, селянин іде. Чжан і питає:
— Як зробити, щоб мій осел краще чув?
Той каже:
— Капелюха йому зніми!
— Як же я сам не здогадався! — вигукнув Чжан, стягнув капелюха й жбурнув на землю. А тоді як не крикне ослові просто у вухо:
— Агов, віслюче!
Осел пересмикнув вухами, ніби його залоскотали. Побачив це Чжан і аж гопки заскакав:
— Чує, чує!
Коментарі
Дописати коментар