Тягучка

　Теплого весняного дня в човен на перевозі всіла мандрівниця з двійком діток. Перевізник уже був рушив, як із дальнього кінця примосту загукали: «Агов, стривай!» Вимахуючи рукою, надбіг самурай і скочив у човен.
　Човен поплив. Самурай гепнувся просто посередині. На осонні його швидко розморило, й він закуняв. Чорновусий кремезний самурай так кумедно клював носом, що дітлахи захихотіли.
— Цитьте, — приклала мати пальця до вуст. Авжеж, як самурая розгнівати, не поздоровиться. Малята принишкли. Та ненадовго.
— Мамо, дай тягучки! — простягнуло руку одне.
— Мамо, і мені! — писнуло друге.
Мати витягла з-за вилоги паперовий клумачок. От тобі й маєш! Там лежала остання тягучка.
— Дай мені!
— Ні, мені! — заканючили діти навперебивки.
Мати розгубилася: адже тягучка одна.
— Будьте чемні! Ось переїдемо, куплю вам іще.
Та де! Малі вже коверзували навмисно:
— Мені тягучку!
— Мені!
　Самурай, який нібито дрімав, розплющив очі та спостерігав за пустунами. Мати перелякалася. «Ну от, завадили вельможному самураєві відпочивати, тепер точно розгнівається», — подумала вона й гримнула на дітей:
— А ну, тихо тут мені!
Але ті не вгавали.
　Самурай скочив на рівні, вихопив меча й підступив до жінки й дітей. Та пополотніла й затулила собою малят. «Збудили на лихо, тепер зарубає!» — тільки й устигла подумати вона,
як самурай воркнув:
— Дай сюди тягучку!
　Жінка боязко витягла руку. Самурай поклав тягучку на борт і рубонув мечем. Простягнув малятам дві половинки й буркнув:
— Осьо!
　А тоді повернувся на місце й невдовзі вже знову клював носом.