Король і швець

Одного дня король перебрався жебраком і вирушив сам у місто. Там він побачив невеличку майстерню, де старий швець сумлінно майстрував черевика. Король зайшов у майстерню й поцікавився:

— Гей, старий, тебе як звати?
Старий не знав, що це король.
— Як хочеш у когось чогось дізнатися, питай увічливіше! — кинув він і забив черговий цвяшок.
— Гаразд, як тобі на ім’я, чоловіче? — виправився король.
— Ще раз кажу, хочеш, щоб відповіли, — звертайся поштивіше! — знову непривітно буркнув той, не відриваючись від роботи.
«А й справді, якось воно не так», — подумав король і промовив якомога лагідніше:
— Чоловіче добрий, скажи, як прозиваєшся, коли твоя ласка!
— Магістром прозиваюся, — нарешті відповів старий.
— А скажи-но мені, Магістре, по секрету, чи не думаєш ти, що наш король дурень? — запитав тоді король.
— Не думаю! — відказав Магістр.
— Може, бодай трохи та дурень? — уточнив король.
— Ні! — відрубав Магістр і заходився прибивати підбор.
— Невже ти не думаєш, що наш король хоча б на стілечки, та дурень? — Король показав на пучці. — Не бійся, я нікому не скажу, — він витяг з кишені золотого годинника й поклав шевцеві на коліно.
— Даси мені, як скажу, ніби наш пан король дурень? — старий перестав стукати й, не відкладаючи молотка, придивився до годинника.
— Еге ж! Тихенько, лише разок — і він твій, — запевнив король, складаючи руки на грудях.
Зненацька старий схопив годинника й швиргонув на долівку:
— А ну, забирайся! Бо вижену копняками! Ич, підступна потвора! Та такого, як наш найясніший король, у цілому світі не знайти! — І замахнувся молотком.
Король вискочив із майстерні. Та так рвучко, що аж приклався лобом до стовпа й набив ґулю. Й навіть не завважив. Бо душа в нього співала без упину однієї: «Які ж чудові в мене піддані! Які чудові піддані!» З тим і повернувся до палацу.