Червона свічка

Пішла мавпа з гір у село погуляти й знайшла червону свічку. Червоні свічки трапляються нечасто. Мавпа й подумала, що то феєрверк. І бережно понесла червону свічку назад у гори.
У горах піднявся тарарам. Ще б пак: феєрверків ніколи в житті не бачили ні олень, ані кабан, ні заєць, ані черепаха, ні колонок, ані єнот, ані навіть лисиця. А мавпа його візьми та й принеси!
— Оце дивина!
— Чудасія, та й годі!
І олень, і кабан, і заєць, і черепаха, і колонок, і єнот, і лисиця не відводили очей від червоної свічки.
— Обережно! — раптом вигукнула мавпа. — Обережно! Тримайтеся подалі! Бо як гахне!
Злякалися звірі, відскочили. А мавпа розповіла, як феєрверки бабахкають та як розцвітають у небі пречудовими вогнями. Певна річ, усім закортіло поглянути на таку красу.
— Гаразд. Як буде вечір, зійдемо на сам вершечок гори й запалимо, — погодилася мавпа.
Ой, як усі зраділи! Позабували про все на світі й тільки мріяли про заквітчане вогнями, мов зірками, нічне небо.
Настала ніч. Затамувавши подих, зібралися звірі на вершині гори. Мавпа була вже там, а поки чекала, причепила червону свічку до гілляки.
Час запалити феєрверк. Та от халепа! Легко сказати, та хто ж наважиться запалювати? Помилуватися на феєрверк ладен кожний, а от мати справу з вогнем — охочих нема. А без цього який феєрверк!
Кинули жереб. Випало черепасі. Та зібралася з духом і поповзла.
І що, запалила? Ні-ні! Тільки-но черепаха наблизилася до феєрверка, як мимоволі втягнула голову під панцир. А так не дуже щось підпалиш.
Кинули жереб знову. Цього разу випало колонкові. Колонок — то вам не черепаха. Цебто, голова в нього нікуди не втягається. От тільки колонок страх який короткозорий! Мацав-мацав довкола — так і не знайшов, де запалювати.
Нарешті, жереб випав кабану. Кабану хоробрості не позичати. Пішов і запалив.
Усі попадали в траву й позатуляли вуха. Хто боязкіший — то й вуха, і очі.
Свічка зайнялася без найменшого звуку та й горіла собі тихесенько.